uk
en ru
Сергій Чаплян
керуючий партнер, адвокат

- Рабинович! Ваша донька – повія!
- Так у мене ж сини!
- А кого це цікавить?

 

 

Життя зводить з різними людьми, з різним рівнем порядності. Трапляються, на жаль, і такі, що, намагаючись всіляко насолити, виливають на людину відро бруду. Найчастіше їх не хвилює ані достовірність, ані навіть мінімальна правдоподібність їх хворобливих фантазій – вони діють цілком у дусі геббельсівської пропаганди: добиватися не правди, а ефекту.


Нерідко публікації брехливої і принизливої інформації для додаткової переконливості супроводжуються реальними фотографіями об’єкта нападок. Роздобути їх – справа нехитра, особливо якщо людина веде публічний спосіб життя і у неї є аккаунти в соцмережах. Такі фотографії, безумовно, надають в очах читачів ваги будь-якій, навіть найдурнішій белеберді.


А між тим в силу статті 308 Цивільного кодексу України фотографії, на яких зображена фізична особа, можуть бути публічно показані, відтворені, поширені виключно за згодою цієї особи. Закон передбачає два випадки, коли фотографія може поширюватися без згоди особи, що на ній зображена: якщо така особа позувала автору фото за оплату, і якщо поширення викликано необхідністю захисту інтересів цієї або інших осіб (всі ми не раз бачили плакати з надписом «Розшукується…»). І це все! Тому, якщо «помийна» статейка оздоблена вашими реальними фотографіями, викраденими зі сторінки у Facebook або ще звідкись, знайте – це незаконно незалежно від того, що написано в самій статті. Це два окремих правопорушення, і з кожним із них можна боротися.


В судовій практиці спори про незаконне поширення зображень не є таким вже частим явищем. Однак в Єдиному державному реєстрі судових рішень зустрічаються прецеденти, коли конкретним особам заборонялося поширювати, публікувати, оприлюднювати в будь-яких засобах масової інформації, соціальних мережах, мережі Інтернет, передавати будь-яким фізичним і юридичним особам певні фото- і відео матеріали, на яких зображений позивач. На жаль, ефективність таких рішень половинчаста. З одного боку, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові до виконання на всій території України. З іншого боку, ефективного механізму їх виконання, як це не сумно, немає, а зазначену у рішенні заборону легко обійти. І дійсно, далеко не завжди можна довести, що саме ця особа займається незаконним поширенням.

 


Можна абсолютно достовірно знати і замовника, і поширювача наклепницьких статей, але по-справжньому ефективних способів боротьби з ними немає, якщо матеріали вони публікують анонімно і на ресурсах, формально з ними не пов’язаних, більше того – зареєстрованих в інших юрисдикціях. Тому доводиться обмежуватися хоча б тими на півзаходами, які є у розпорядженні. У реєстрі судових рішень я бачу чимало спроб захистити свої права у боротьбі з подібними квазі-новинними (а насправді замовними) Інтернет-ресурсами. Постраждалі від наклепу зверталися в порядку позовного провадження і в якості відповідача зазначали веб-сайт, який у відповідності до українського законодавства не є особою і не може бути стороною у судовому процесі. Реального ж відповідача встановити неможливо: доменні імена зареєстровані за кордоном на приватних (і, скоріш за все, підставних) осіб, інформація по яких реєстраторами не відкривається. Тому єдино можливим виходом з даної ситуації, як мені видається, є заява в суд в порядку окремого провадження про встановлення факту незаконного поширення фото- або відео зображення конкретної особи на сторінках веб-сайту в мережі Інтернет (паралельно із заявою про встановлення факту поширення недостовірної інформації).

 

Далі буде…

 

      

Замовити консультацію