uk
en ru
Сергій Чаплян
керуючий партнер, адвокат

Товарний оборот часто випереджає законодавче регулювання окремих правовідносин, а у такому питанні, як обіг криптовалют в Україні – на кілька суттєвих кроків. Обмінні знаки з криптографічним захистом стрімко увірвалися в економічне життя і наразі їх доводиться сприймати як даність: вони існують, є об’єктами прав та правочинів і їх обіг законодавчо не заборонений, принаймні, в Україні. Криптовалюти купуються і продаються, виступають засобом платежу в угодах щодо придбання нерухомого майна, засобом формування статутних капіталів підприємств тощо. Але не лише законодавче регулювання емісії та обігу криптовалют суттєво відстає від вимог сучасного цивільного та господарського обороту. Правова кваліфікація цієї категорії залишається на межі гострих дискусій, які не вщухають від самої появи криптовалют і до сьогодні.


Досліджуючи поставлене питання, доцільно спершу визначити, чим є криптовалюта з точки зору своїх вихідних фізичних характеристик, що є важливим кроком на шляху віднесення криптовалют до тієї чи іншої групи об’єктів цивільних прав. Фахівці в сфері програмного забезпечення вважають, що з технічної точки зору криптовалюта являє собою певний ланцюг символів, який визначається як програмний код або частина програмного коду. Існує також альтернативна позиція, що дефініція криптовалюти має містити посилання на записи в системі блокчейн, як безготівкові гроші прив’язуються до записів на банківських рахунках.


Проект закону № 7183 від 06.10.2017 «Про обіг криптовалюти в Україні» визначає криптовалюту як програмний код (набір символів, цифр та букв), що є об’єктом права власності, може виступати засобом міни, відомості про який вносяться та зберігаються у системі блокчейн в якості облікових одиниць поточної системи блокчейн у вигляді даних (програмного коду).


Законодавчо закріплений перелік об’єктів цивільних прав наводиться у статті 177 Цивільного кодексу (ЦК) України, згідно з якою об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Зазначений перелік є, у певному розумінні, дороговказом, від якого варто відштовхуватися у питанні визначення правової природи криптовалют. У першу чергу доцільно виключити об’єкти, до яких криптовалюти неможливо віднести за визначенням. Такими, безумовно, є: матеріальні блага (адже криптовалюти не мають матеріального тіла); послуги та результати робіт. Як надання послуг, так і виконання робіт підставою свого виникнення мають відповідний договір, що не є характерним для криптовалют. Теоретично, криптовалюта може бути згенерована на замовлення іншої особи, але така практика не є поширеною, а крім того криптовалюта, що могла б з’явитися на підставі договору, втратила б з ним будь-який зв’язок з моменту її випуску у вільний обіг.


Категорію нематеріальних благ можна сприймати широко – як будь-які блага, що є об’єктами прав і при цьому не мають матеріального тіла, і звужено, як це робить Глава 15 ЦК України, обмежуючи їх перелік результатами інтелектуальної, творчої діяльності; інформацією та особистими немайновими благами. Зрозуміло, що і в першому, і в другому випадках нематеріальні блага не є окремими об’єктами цивільних прав з чітко окресленою правовою природою. Натомість це є узагальнююча категорія, що охоплює абсолютно різні за змістом і природою нематеріальні об’єкти цивільних прав. При цьому дослідники, які намагаються визначати криптовалюти як нематеріальні блага, не грішать проти істини, - криптовалюти у розумінні цивільного права дійсно є благом і це благо, дійсно, не має матеріальної форми. Проте такий висновок жодним чином не підводить нас до відповіді на питання про визначення категорії нематеріальних благ відносно крипто валюти. Наукова стаття, електроенергія, комп’ютерна програма – все це є нематеріальні блага, але блага абсолютно різні.


Якщо виходити з переліку, закріпленого Главою 15 ЦК України, висновки можуть бути такими. По-перше, відсутність зв’язку криптовалют з особистими немайновими благами цілком очевидна, оскільки останні нерозривно пов’язані з людською особистістю (життя, здоров’я, честь та гідність тощо). По-друге, кваліфікувати видобуток криптовалют, що являє собою виконання певними обчислювальними механізмами заданих алгоритмів, як інтелектуальну або творчу діяльність, буде занадто сміливо і безпідставно. З переліку, наведеного у статті 420 ЦК України, певні питання можуть виникати, хіба що, стосовно комп’ютерних програм, проте вони знімаються після аналізу визначення останніх у відповідності до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яка описує комп’ютерну програму як набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах). Криптоодиниця як код зчитується комп’ютером, але сама по собі вона не приводить комп’ютер в дію, для цього існує програмне забезпечення платіжної системи, частиною якого є криптоодиниця. Відповідно, у термінах чинного законодавства України електронні платіжні системи являють собою комп’ютерні програми, а окремі криптоодиниці – ні.


По-третє, окремим різновидом нематеріальних благ законодавець прямо називає інформацію, і слід зауважити, що спроби кваліфікувати криптовалюти як певну інформацію є непоодинокими. Приміром, один з вітчизняних фахівців-практиків у даній сфері Н. Поливка вважає, що за своєю технологічною природою криптовалюта біткоїн є сукупністю інформації, оскільки в її основі лежить блокчейн – зашифрований масив даних про всі операції, що були проведені в розподільчій мережі за весь час її існування. Проте такий висновок видається передчасним.


Згідно з статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Якщо визначати криптоодиниці як послідовність символів чи записів в системі блокчейн, можна сказати, що вони, певна річ, містять певну інформацію. Проте не слід забувати, що інформація як природне явище і інформація як об’єкт права не є тотожними поняттями. Як наголошує Д. В. Колобанов, слід відрізняти правовий режим інформації від правових режимів інших об’єктів, що мають інформаційне наповнення. В останньому випадку для законодавця має значення не сама інформація, а інше благо, яке виражає ця інформація. Щоб остаточно переконатися в тому, що криптовалюти не можуть бути кваліфіковані виключно як інформація, достатньо згадати такі властивості інформації - об’єкта цивільних прав, як її невичерпність і фізична невідчужуваність. Інформація, умовно кажучи, не може «закінчитись», навпаки, вона може необмежено тиражуватися і поширюватися без змін її властивостей і втрати якості. Інформація не може бути відчужена у повному розумінні цього слова від її творця, власника чи споживача, як не можуть бути відчужені знання від їх носія – людини. Може бути відчужений матеріальний об’єкт, на якому збережена інформація, але не інформація як така. Неважко побачити, що перелічені властивості криптовалютам не притаманні: вони не є невичерпними, не можуть тиражуватися необмежену кількість разів, але натомість, вони цілком здатні відчужуватися. І ключове: ніякої інформації, яка б мала самостійне значення і могла кваліфікуватися як благо, криптоодиниці в собі не містять. Значення має виключно їх здатність виступати засобами обміну, накопичення, інвестування тощо. Таким чином, кваліфікація криптовалюти як інформації не має під собою достатніх підстав.


Доволі популярною є ідея віднесення криптовалют до бездокументарних цінних паперів. В якості головного аргументу висувається той, що і бездокументарні цінні папери, і криптовалюти являють собою облікові записи на рахунках, тільки перші – у системі депозитарного обліку цінних паперів, а другі – у системі блокчейн відповідної платіжної системи. Однак з урахуванням змісту цінних паперів така позиція є очевидно хибною, адже цінний папір в силу ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та ч. 1 ст. 194 ЦК України посвідчує грошове або інше майнове право та визначає взаємовідносини емітента цінного папера і особи, що має права на цінний папір, а також передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером. При цьому правова природа документарних та бездокументарних цінних паперів є однаковою, а зміст майнових та немайнових прав, закріплених ними, не залежить від форми існування і визначає взаємовідносини емітента і власника цінного паперу. Як вказує С. М. Бойцов, поява бездокументарних цінних паперів пов’язана з позбавленням класичних документальних паперів матеріального носія; документ прибрали, і залишилися самі права, тобто бездокументарний папір так само є певним комплексом (сукупністю) прав, що визначені в законодавстві як цінний папір.


Криптовалюти, натомість, не є правами і не посвідчують жодних прав на будь-яке інше майно, а є цінністю самі по собі. Відчуження криптовалют їх емітентом не зумовлює триваючого правового зв’язку між емітентом і подальшими власниками криптовалюти, а тому до цінних паперів криптовалюти віднести ніяк не можна, що додатково підтверджує Спільна заява фінансових регуляторів щодо статусу криптовалют в Україні від 30.11.2017 р., оприлюднена від імені Національного банку України (НБУ), Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР) та Національної комісії з фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).


Не є криптовалюти і майновими правами, виходячи з визначення, закріпленого ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Навпаки, вони самі є об’єктами майнових прав (права власності тощо). Відсутність ознак майнових прав у криптовалют підтверджується, зокрема, і судовою практикою.


Кваліфікація криптовалют як грошових коштів на даний час в Україні виключається, в першу чергу, тому що вітчизняний законодавець виходить з речової природи грошових коштів (ст.ст. 177, 718 ЦК України). Багатьма науковцями такий підхід цілком справедливо критикується і вважається анахронізмом, враховуючи, що на сучасному етапі гроші можуть і не мати матеріальної форми, і це жодним чином не позначається на їх оборотоздатності та ліквідності. Отже, висновок про те, що криптовалюти не відносяться до грошей, навряд чи може спиратися виключно на речову природу останніх.


У багатьох зарубіжних країнах визначення криптовалют як грошових коштів має місце на офіційному рівні, прикладом чого є Сполучені Штати Америки, де, приміром у серпні 2013 р. суддя Окружного суду Східного округу Техасу у своєму рішенні визначив, що криптовалюта біткоїн є валютою або формою грошей, так само, як і суддя Окружного суду Південного округу Нью-Йорка у вересні 2016 р. На противагу ним суддя Окружного суду Майямі у тому ж році заперечила приналежність біткоїна до грошей, звернувши увагу, що він не є звичайним засобом обміну і його приймають далеко не всі торговці або постачальники послуг.


За українським законодавством визначення грошових коштів (грошей) наводиться у Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, за яким грошові кошти (гроші) - готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Доктринальне визначення грошей процитуємо у відповідності до Юридичної енциклопедії (під ред. Ю. С. Шемшученко та ін.), яка кваліфікує гроші як особливий товар, що виражає вартість усіх інших <товарів> і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента; будь-який предмет, котрий продавці приймають в обмін на свої товари та послуги. Автори енциклопедії наголошують: грошима є все, що виконує їх функції: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.


Якщо виходити із перелічених функції, можна побачити, що криптовалюти цілком здатні їх виконувати, а отже – мають багато спільного з грошовими коштами. Вартість товару, роботи чи послуги цілком може бути виражена у криптоодиницях, і подекуди останні дійсно виступають мірою вартості того чи іншого товару. Як і сучасні гроші, криптовалюти не пристосовані для будь-якого іншого використання, аніж в якості засобів обміну. На це звернув увагу Європейський суд справедливості у справі Хедквіст проти Швеції, зауваживши, що віртуальна валюта Bitcoin не має іншої мети, окрім тієї, що вона використовується для оплати і приймається з цією метою деякими операторами. Криптовалюти можуть виступати в якості засобу накопичення, що передбачає можливість їх реального використання в майбутньому. Попри те, що висока волатильність криптовалют збільшує їх ризикованість, це не зупиняє багатьох учасників ринку зберігати свої статки (або їх частину) саме у криптоодиницях. Але навіть світові валюти нерідко зазнають досить суттєвих курсових коливань, а тому відсутність стабільності в даному випадку аж ніяк не може бути визначальною. Неможливо також заперечувати, що на сьогодні криптовалюти посіли досить суттєве місце у міжнародних розрахунках, враховуючи, що відповідні платіжні системи представлені у більшості країн світу.


Таким чином, криптовалюти дуже подібні до грошей і могли б кваліфікуватися як гроші, якби не кілька суттєвих «але». По-перше, як вже згадувалося вище, з точки зору вітчизняного законодавства криптовалюти не є ані грошима, ані законним платіжним засобом, ані валютою. По-друге, суттєвою особливістю грошей є їх абсолютна ліквідність. Висловлюючись термінологією Л. А. Лунца, гроші є «універсальним сурогатом виконання майнових зобов’язань», якому законом надана властивість бути засобом погашення зобов’язань в усіх випадках неможливості виконання, що не звільняють боржника. Тобто відносне майнове зобов’язання негрошового характеру, у разі неможливості його виконання в натурі може трансформуватися у зобов’язання грошове, і остаточне виконання може бути здійснено саме в грошовій формі, причому виконання визнаватиметься належним безвідносно до думки кредитора щодо цього (наприклад, у разі неможливості передачі майна боржник може відшкодувати його вартість у грошовій формі). Очевидно, що криптовалюти такою здатністю не наділені. Їх обмін на гроші, так само як і оплата в криптовалютній формі, можливі виключно за наявності згоди обох сторін. За відсутності такої згоди виконання зобов’язання криптовалютами не може вважатися належним.


Отже, з одного боку криптовалюти можуть виконувати функції грошей і не призначені для жодного іншого використання, а з іншого – особливості правового статусу криптовалют не дозволяють в даний момент часу ототожнити їх з грошовими коштами. Найближчим терміном, якому відповідає подібна ситуація, є вживаний за кордоном термін квазі-гроші, які визначаються як високоліквідні активи, які не є грошовими коштами, але можуть бути легко конвертовані у грошові кошти. Українське законодавство відповідного терміну не містить, але йому частково відповідає поняття грошового сурогату. Юридична енциклопедія визначає грошовий сурогат як будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України (гривні), випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті, крім валютних цінностей. Аналогічне визначення містить Закон України «Про Національний банк України». До грошових сурогатів відносяться, наприклад, векселі, чеки, облігації тощо. Формально кваліфікувати криптовалюти як грошові сурогати за українським законодавством неможливо, оскільки перші за своєю формою та змістом не є «документами» (навіть електронними), а закон не передбачає існування грошових сурогатів у бездокументарній формі. І хоча у 2014 р. НБУ заявляв, що біткоїн є грошовим сурогатом, зрештою і він відмовився від цієї ідеї. Проте не можна сказати, що вона взагалі позбавлена сенсу, оскільки у багатьох аспектах криптовалюти дійсно відповідають змісту поняття «грошовий сурогат», а колізію із документарною формою можна вирішити, запровадивши окремий термін «електронний бездокументарний грошовий сурогат». Тим не менш, наразі названого терміну не існує, а у чинне визначення грошового сурогату криптовалюта не вписується. І тим не менш, якщо відштовхуватись від суті питання, а не від вузьких законодавчих визначень, можна сказати, що квазі-гроші та електронні грошові сурогати є доволі близькими категоріями для кваліфікації криптовалюти.


Разом з тим, як гроші існують у вигляді певних об’єктів цивільних прав (речі, майнові права та зобов’язання), так і грошові сурогати співвідносяться з конкретними об’єктами цивільних прав. Приміром, вексель є грошовим сурогатом, але за своєю природою є борговою розпискою і одночасно в силу Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» - цінним папером. Аналогічно, навіть визнання криптовалют грошима чи грошовими сурогатами не дасть остаточної відповіді на питання, до класу яких об’єктів цивільних прав слід віднести цей феномен.


Вітчизняні дослідники, зазвичай, не вважають перспективним дослідження правової природи криптовалют як речей в силу того очевидного факту, що речами є предмети матеріального світу (і це прямо закріплено в ст. 179 ЦК України), а криптовалюти такими не є. Проте у даному питанні все не настільки очевидно, зважаючи на існування в теорії цивільного права ще з часів давньоримського права концепції так званих безтілесних речей, яка, як пише С. А. Свірков, на сучасному етапі може бути використана для встановлення правового режиму речей у відношенні таких об’єктів прав, як енергія, бездокументарні цінні папери тощо, які по суті своїй не є речами. Тобто йдеться, фактично, про застосування прийому правової фікції.


Видатний римський юрист ІІ ст. Гай писав: «Безтілесні – це такі речі, що не можуть бути відчуті; до них належать ті, що полягають у праві, наприклад, спадок, узуфрукт, зобов’язання, будь-яким чином укладені». Римське право, таким чином, відносило до безтілесних речей певні права, що існували у людських відносинах і базувалися на правових приписах. Обидві групи мали спільну властивість: проявляти себе як предмети майнового обороту.


Згодом концепція безтілесних речей, сприйнята і ретельно розроблена німецькими правознавцями, знайшла своє відображення у законодавчих актах країн, що тяжіли до німецького права. Цивільний кодекс Галичини 1797 р. поділяє речі на тілесні та безтілесні, причому до перших він відносить речі, які можна відчути, наприклад, будинки, поляни, тварини, а до других – ті, які існують через людські поняття, наприклад, право полювати, рибалити і всі інші права. Проте, незважаючи на поважні джерела, загальноприйнятою у європейських правових системах дана концепція не стала і неодноразово піддавалася нищівній критиці. За словами Ю. С. Гамбарова сама назва «тілесна річ» є нічим іншим, як плеоназмом, оскільки будь-яка річ є апріорі тілесною, а назва «безтілесна річ» містить внутрішнє протиріччя, адже безтілесність виключає поняття речі. Розвиваючи дану позицію, Д. Д. Грімм зауважує, що ніяких безтілесних речей не існує, а вчення про безтілесні речі є плодом суцільного непорозуміння. Така безкомпромісність є зрозумілою з огляду на те, що концепція безтілесних речей узагальнює під цим поняттям не предмети, а речові права, що становлять окрему групу об’єктів цивільних прав, і тому подібна конструкція виглядає дещо штучною.


Як зазначав Ю. С. Гамбаров, європейська юриспруденція створила нову категорію безтілесних речей, що відрізняється від класичної римської і охоплює «всі блага, що не мають тілесного буття, але захищаються об’єктивним правом. Це – не більше ніж фікція речі для таких об’єктів права, які, не маючи властивостей речі, тим не менш, прирівнюються до цієї останньої. Звідси не слідує, однак, щоб «безтілесна річ» була фіктивна як об’єкт права: вона фіктивна як річ, але існує, як відмінний від речі і постійно зростаючий у своєму значенні об’єкт права». Але при цьому Ю. С. Гамбаров заперечував доцільність впровадження і розробки категорії безтілесних речей, стверджуючи, що подібні прийоми розробки юридичних понять не можуть сприяти їх визначеності, натомість слід віддати перевагу суворому розмежуванню між речовими правами і речами, що є суто тілесними об’єктами, і юридичними відносинами в т. зв. «нематеріальних благах». В будь-якому разі на даний час неможливо відкидати появу нових об’єктів цивільних прав, які, не маючи матеріальної форми, тим не менш за своїм правовим статусом прирівнюються до речей. Яскравим прикладом є електроенергія, яка, хоча і не належить ані до речей, ані до прав, за своїми правовими (а не фізичними) характеристиками визнається річчю. Поширення на електроенергію правового режиму речі дозволило обґрунтувати поширення на неї і речових прав, а також зумовило особливості її цивільного та господарського обороту.


Категорія речі охоплюється більш широкою категорією майна, яке юридичний словник 1983 року визначає як матеріальні блага, сукупність матеріальних благ, що є, насамперед, об’єктом права власності і права оперативного управління, а також договору майнового найму, житлового найму тощо. Друге визначення майна, пропоноване цим самим словником, - сукупність майнових прав і обов’язків, що належать певній особі. Відповідь на питання, чи є криптовалюти майном, не є однозначною. З одного боку, загальноприйняті визначення майна, включаючи наведені вище, і його нормативне визначення, закріплене в ст. 190 ЦК України, відносять до майна, передусім, матеріальні блага, гроші та цінні папери, а також майнові права. Криптовалюти, як видається, являють собою «щось інше». Але при цьому важко заперечити, що криптовалюти є об’єктами саме майнових прав. В зв’язку з цим не припиняється пошук концепції, яка б змогла врівноважити цю суперечність. Приміром, звертається увага на те, що категорія майна є досить широкою, і навіть ст. 177 ЦК України відносить до об’єктів цивільних прав так зване «інше майно», що дозволяє дослідникам дійти висновку про можливість охоплення категорією «майно» ширшого переліку об’єктів, аніж виключно речі (включно з грошима та цінними паперами) та майнові права, і зокрема, прямо віднести криптовалюти до категорії «інше майно», що на думку автора не можна вважати вдалим рішенням. Аналізуючи зміст поняття «інше майно», Н. А. Свірков звертає увагу, що дана сукупність залишає перспективи для формування спеціальних режимів для нових об’єктів, одночасно зберігаючи можливість для їх «вписання» у систему об’єктів цивільних прав. При цьому цілісної категорії «інше майно» не існує, оскільки законодавство не передбачає створення відповідної особливої об’єктної групи з відповідним правовим режимом. Запровадження даного терміну є «юридико-технічним прийомом, орієнтованим на «нові» об’єкти прав, мета якого – вписати їх в категорію «майно», що дозволяє поширювати на них за аналогією правові інструменти, властиві для об’єктів майнової групи (наприклад, право власності)». Тобто визначення криптовалют через «інше майно» не дає належної відповіді на питання, а що це за майно? Якою є його природа? Якщо воно «інше», то відносно чого саме і так далі.


Враховуючи, що поняття майна не є сталою категорією, Ю. І. Свядосц звертає увагу, що розвиток економіки призвів до розширення поняття майна і визнання нових видів майна, яке відбувається двома шляхами:


- розширення поняття «речової» власності, оскільки до майна як об’єкта власності почали відносити електроенергію і газ, а згодом і інші види енергії і сировини, що виходили за межі традиційного розуміння речі;


- розробка концепції «безтілесного майна», під яким розумілися права, що мали вартість і грошову оцінку.


Останнім часом все більшого визнання набуває концепція так званого «віртуального майна», до якого відносять електронні дані, що зберігаються на комп’ютерах або в мережі Інтернет, і включають в себе електронну пошту, цифрові фотографії, електронні банківські виписки, доменні імена, онлайн-рахунки тощо. Якщо виходити із зазначеного визначення, криптовалюти також можна віднести до віртуального майна, щоправда такий підхід потребуватиме розширення і доктринального, і нормативного змісту категорії майна.


Нарешті, не можна не згадати про категорію товарів, оскільки багато дослідників кваліфікують криптовалюти саме як товари, та й на законодавчому рівні у багатьох державах прижився саме такий підхід. Але товар, що визначається як продукт праці, або будь-яка продукція, послуги, роботи, право інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу, – категорія радше економічна, аніж правова. Узагальнено можна сказати, що товаром може виступати будь-який об’єкт цивільних прав, не обмежений в обороті, здатний до відчуження і призначений його власником (утримувачем) для продажу, і в цьому розумінні криптовалюти не є виключенням: якщо вони пропонуються для продажу, то цілком можуть виступати як товар, але в той самий час можуть і не бути товаром, якщо зберігаються у криптогаманці власника і до продажу не пропонуються. Таким чином, «товарність» не є властивістю, іманентно притаманною крипто валюті, яка стає товаром лише в обороті як і будь-яке інше майно.

 


ВИСНОВКИ

 

Хоча криптоодиниця і являє собою код або послідовність символів, її головне призначення – виступати засобом обміну. Безпосередньо як код вона самостійного значення не має і жодних корисних властивостей сама по собі не несе. Проте як засіб обміну, що приймається багатьма учасниками цивільного та господарського обороту, криптовалюта набуває суттєвої цінності.


Як засіб обміну криптовалюта відповідає цивільно-правовому визначенню поняття «благо», а відсутність у неї матеріальної форми чітко вказує на нематеріальний характер цього блага. Разом з тим, нематеріальні блага являють собою родове поняття по відношенню до видових понять – конкретних об’єктів цивільних прав, що входять до названої сукупності, а тому віднесення криптовалют до широкої категорії нематеріальних благ не можна вважати вичерпною характеристикою.


Враховуючи, що криптовалюти є об’єктами майнового обороту, і на них поширюються речові права, є підстави для визнання криптовалют майном, проте майно також являє собою сукупність об’єктів, а тому віднесення їх до майна вимагає подальшої деталізації.


В повній мірі криптовалюти не відповідають жодному з визначених на даний час об’єктів цивільних прав, і це свідчить на корить їх подальшого визначення як окремого об’єкту цивільних прав або як частини окремої групи об’єктів цивільних прав, приміром, класу цифрових або віртуальних активів у складі нематеріальних благ, що вимагатиме розширення класифікації нематеріальних благ у Цивільному кодексі України і їх поділ на майнові та особисті немайнові нематеріальні блага. Майнові нематеріальні блага до складу яких, окрім віртуальних активів, в т. ч. криптовалют, доцільно віднести і майнові права, повинні, в свою чергу, визнаватися майном і об’єктами права власності.


З точки зору грошово-кредитного законодавства криптовалюти не є грошима, хоча і здатні виконувати ті ж функції. Разом з тим, певні об’єкти стають грошима не в силу своєї природи чи внутрішніх характеристик, а в результаті визнання. Тобто цей статус є, скоріш, правовим режимом, аніж правовою природою. За певних умов цілком можна припустити визнання криптовалют грошима у майбутньому.

 

 

 

 

 

Чаплян С.Є. Правова природа криптовалют / Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2018. № 4

 

 

 

Відтворення даного тексту повністю або частково без зазначення імені автора і прямого гіперпосилання на дану сторінку не дозволяється.

 

  

   

Замовити консультацію